У Євангелії життя Бог відводить жінці особливу роль. Він довірив їй місію  материнства, котре є її істиним покликанням (MD 29). Папа Іван Павло ІІ пише про святиню тіла жінки. З неї народжується нова людина. Так жінка стає співпрацівницею Бога. Материнство зв’язане з особовою структурою жіночості і з особливим виміром дару. Єва, перша жінка, розуміла, що дитина – дар Божий,  і народивши дитину вигукнула: „Набула чоловіка від Господа.”(Бут. 4, 1). Вигук Єви, „матері всіх живучих”, повторюється кожний раз, коли у світ приходить нова людина. У цьому вигуку виражена радість жінки, від участі у творенні нової людини. Материнство, від зачаття до народження дитини, є складним біо-фізіологічним і психологічним процесом. Організм жінки створений для материнства, зачаття, вагітності і народження дитини – плоду любові між чоловіком і жінкою. Творець дарує дитину батькам. Це вимагає повної віддачі матері, її згоди прийняти дар життя. Слова Марії, які вона сказала в момент Благовіщення: „Нехай мені станеться за словом твоїм”, означають нову відважну згоду віддати себе саму у дарі, прийняти нове життя. Це також означає готовність жінки піти на жертви заради дитини, аж до смерті (MD 18). Жінка приймає від Бога важливу і відповідальну місію – давати життя, співпрацювати з Богом у творенні нової людини  (MD 18). Зв’язок людини у дарі життя відображено в псалмах: „Ти створив моє нутро, Ти мене   виткав в утробі матері моєї” (Пс. 139, 13). „Ти мене вивів з материнського лона, Ти дав мені безпеку при грудях матері моєї. На Тебе я був зданий від утроби, від материнського лона Ти єси Бог мій”  (Пс. 22, 10-11).

Мати синів Макавеїв говорить: „Не знаю  як ви в моїм лоні з’явилися, не я дала вам дух та життя, не я звела докупи первні вашого тіла. Тож Творець світу, який творив людину, коли вона повставала, який дав буття всім істотам, - віддасть назад вам у своєму милосерді дух та життя” (ІІ Мак. 7, 22-23). Приймаючи дар життя жінка розуміє велич материнського покликання. Так Марія відвідуючи вагітну Єлисавету говорить: “Велике бо вчинив мені Всемогутній.” (Лк. 1, 49) Бог є любов’ю і життям. Жінка покликана бути відзеркаленням Божої любові: вона є образом Божого материнства. Жінка покликана  давати любов і життя. Вона особливо уважна до іншої людини. Вона не може віднайти себе інакше ніж через безінтересовний дар себе через обдарування любов’ю. Тому Бог довірив їй людину (MD 30). В Evangelium Vitae  знаходимо такі слова звернені до жінок: „Ви є покликані, щоби давати свідоцтво правдивої любові – цього дару себе і прийняття іншої людини” (EV 99). Жінка стає сильною, усвідомлюючи довіру. Бог „довіряє їй людину”, навіть в умовах суспільного приниження, в якому вона інколи може знаходитися.

Жінка завжди є підтримкою для тих кого вона любить, хто є їй довірений. Мати  любить дитину безкорисно, тільки заради самої дитини. І любов є для людської особи абсолютно необхідною. Людина не може жити без любові. „Людина залишається для себе істотою незрозумілою, життя позбавлене сенсу, якщо не об’явиться їй любов, якщо не зустрінеться з любов’ю, якщо її не доторкнеться і не зробить її в якийсь спосіб своєю, якщо не знайде в ній живої участі” (RH 10). Тільки стосунки любові є стосунками гідними людської особи. Папа Іван Павло ІІ назвав  безкорисну самовіддачу справжнім достоїнством особи. Тому, що все наше життя, це не що інше, як перехід від егоцентризму до любові, що абсолютно віддає себе іншим, від любові приймаючої  - до любові даруючої 

Собор Ватиканський ІІ говорить, що людина не може віднайти себе інакше, ніж через безкорисний дар себе самої.<!--[if !supportFootnotes]-->

 У Святому Письмі сказано, що жінка „спасеться народжуючи дітей”. Тільки материнство фізичне або духовне, може примусити жінку відректися від себе, думати тільки про тих, хто є довірений під її опіку.

Материнство – неповторний зв’язок матері і дитини, а також дитини  з матір’ю. (RМ 45). Це насильніший зв’язок, який тільки існує в людському світі. Це особливе співпричастя – Communio personarum. Дитина і мати впливають взаїмно один на одного, будують особливий зв’язок осіб. Мати відкриваючись на дитину, дозволяє їй зростати, розвиватись почуваючи себе у безпеці. Дозволяє дитині зростати не тільки тілесно, але і духовно. Дитина довіряє своїй матері, повністю покладається на неї, і не боїться ніяких загроз. Натхнений автор сказав про це словами псальму: “Я втихомирив і заспокоїв мою душу, немов дитятко на руках у матері своєї” (Пс. 131,2). Дитина дає матері можливість ділення любов’ю, можливість сповнення дару себе самої. Також материнство є радістю в надії^. Мати з турботою і радістю очікує народження дитини.

Жінка повинна бути готова на найвищу жертву заради дитини. Вона перша взнає що стала матір’ю і сповіщає чоловіку радісну новину. В материнстві жінки чоловік віднаходить своє батьківство, усвідомлює, що став батьком (LR 12). Час очікування народження дитини стає особливим часом зародження материнської любові.  Мати, відкриваючись на свою дитину, відкривається також і на інших людей. Жінка розуміє і вчить інших, що правдиво людські стосунки завжди відкриті на прийняття іншої особи, яку приймається і любиться  з огляду на її особову гідність ( EV 99).  Іван Павло ІІ показує цінність материнства звертаючись до постаті Марії, яку Бог потребував, щоби дати світу Спасителя. Дякуючи  Богородиці втілилося слово Боже. Через таємницю Христа ясніє на горизонті віри Церкви таємниця його земної Матері (RM ). У відвічному плані Бога був намір стати людиною. Створюючи людину, створив її на образ і подобу Христа, що мав народитись від Непорочної Діви.

Материнство не стосується тільки тіла, але й цілої людської особи. Ісус Христос це підкреслив, коли на слова жінки з натовпу “Блаженна Утроба, що Тебе носила і груди, що Ти ссав їх!” (Лк. 11,27) відповів: “Так Блаженні і ті, хто слухає Слова Божого і його береже!” (Лк. 11,28). Ісус хоче відвернути увагу від материнства, яке означає зв’язок тілесний, і звернути увагу на зв’язок духовний, який постає через слухання Слова Божого і зберігання його (RM 20).  Ісус ставить на перше місце не родинні зв’язки між сином і матір’ю, а стосунки вчителя і учня, послідовника. Щоб ввійти в Царство Боже, потрібно виконувати волю Отця. Марія стає першою послідовницею Ісуса Христа. Її святість зумовлена не тільки тим, що вона стала матір’ю Спасителя, але й тим, що вона була покірна волі Отця. Марія стала першою християнкою. “Вимір нового союзу в Христовій Крові пронизує людське родження, вчиняючи його дійсністю і завданням “нових створінь” ( ІІ Кор. 5, 17)” (MD 19)  Ісус підтверджує материнство щодо тіла, але вказує на його глибше значення, духовне.  Воно є знаком Союзу з Богом. Мати народжує “синів і дочок” для Царства Божого. Її покликанням є також духовне “родження”. Тому материнське виховання можна прирівняти до апостольства. Материнство полягає не тільки у фізичному народженні дитини, але й в обдаруванні її плодами морального, духовного і надприродного життя. Таким є материнство Богородиці, а також і материнство кожної жінки зрозуміле у світлі Нового Завіту.

„Журба жінці коли вона народжує, бо година її вибила, а вродить дитятко – з радощів, що людина на світ народилася, вже й пам’яті про болі нема!” (Ів. 16,21). Ці Христові слова стосуються “болів родження”, що є наслідком первородного гріха. Одночасно вони вказують і на зв’язок материнства з Пасхальним Таїнством. Бо в цьому таїнстві міститься, також, страждання матері під Хрестом вмираючого Сина. Тут сповнюються слова Сімеона: “Меч прошиє душу” Марії. Багато жінок у світі страждають, знедолені, змагаються з хворобами своїх дітей, з різними труднощами і болями. Радість матері – “бо людина на світ народилась” – пов’язане з Пасхальним Таїнством. Це радість Воскресіння. У ньому будуть радіти ті, що зараз в журбі.

У навчанні Ісуса Христа материнство пов’язане з дівоцтвом, хоча відрізнене від нього. Деякі жінки відчувають покликання до життя в дівоцтві. Така неодруженність задля Небесного Царства – наслідок добровільного вибору людини, а також особлива ласка Бога. Пресвята Діва Марія -  перша  особа, яка так зрозуміла своє покликання. Вона питає ангела в сцені Благовіщення: „Якже воно станеться, коли я мужа не знаю?” (Лк. 1,34). Хоча вона була заручена Йосифові, однак залишається вірною приреченню дівоцтва. Материнство Марії  є плодом зіслання Святого Духа на неї (Лк. 1, 35). Боже материнство приходить для неї як дар.

Євангеліє представляє ідеал посвяченної особи – цілковита відданість Богу, на основі Євангельських рад. Цілковитим  їх втіленням є Христос. Хто хоче йти за Ним, вибирає Його шлях. Жінка у покликанні до дівицтва сповнюється як особа через цілковитий дар себе Богу, Христу – Нареченому душ. Це також шлях безкорисної любові. „Ось Євангельський радикалізм дівоцтва, в якому особливим чином здійснюється одночасно гідність і покликання жінки” (MD 20). „Дівоцтво в Євангельському значенні означає відмову від подружжя і фізичного материнства” (MD 21). Але жінка завжди сповнюється через материнство. Посвячена жінка покликана віднайти духовний вимір материнства. Стати духовною матір’ю. Духовне материнство може реалізовуватись в харитативній діяльності, турботі про людей, особливо,  найбільш потребуючих: убогих, сиріт, хворих, похилих віком, неповносправних осіб, а також дітей, молодь, в’язнів і всіх, хто потребує турботи і опіки.

Таким чином посвячена жінка знаходить Нареченого. Бачить Христа у кожній знедоленій людині – „Усе, що ви зробили одному з моїх братів найменших – ви мені зробили”. (Мт. 25, 40). Духовне материнство реалізують жінки також і в контемплятивному житті (MD 21). Материнство – це завжди безкорисливий дар особи. Фізичне материнство теж повинно бути духовним материнством, тому що людина є істотою духово-тілесною. Духовне материнство є необхідним для особового розвитку дитини.

Марія прийнявши новий вимір материнства „стала нам матір’ю в порядку ласки”. Її материнство в порядку ласки зродилося з її Божого материнства. Мати Господа стала шляхетною товаришкою і покірною слугинею Господньою. Вона „співпрацювала з ділом Спасителя вірою, надією  і гарячою любов’ю для відновлення надприродного життя людських душ”.(LG 60) Це материнство Марії триватиме неустанно аж до „спасіння всіх вибраних” (RM  22).

Ісус Христос вмираючи на Хресті підтвердив материнство Марії: „А при Хресті Ісусовім стояла його мати, сестра Його матері, Марія Клеопова та Марія Магдалина. Бачивши Ісус матір і біля неї учня, що стояв, - а його ж любив Він, мовить до матері: „Жінко, ось син твій! А тоді й до учня мовить: „Ось мати твоя”. І від тієї хвилі взяв її до себе”.

Згідно з традицією Собор говорить про Марію, називаючи її Матір’ю Христа і Матір’ю людей. Як говорить Собор, вона не тільки походить з роду Адама, і цим з’єднана з усіма людьми, але є й матір’ю членів містичного Тіла Христового тому, що своєю любов’ю співдіяла, щоб вірні народжувалися в Церкві. (LG 60). Тому у Святій Церкві особливою повагою оточується материнство. Воно гідне найвищої поваги і святості. Сама Церква розуміє себе як матір (RM 43). Вона має свій історичний початок в сцені Благовіщення. Марія, коли дає згоду стати матір’ю Божою, стає першою Церквою. Церква входить у історію, як материнська радість. Стає також місцем ствердження материнської гідності.

GS – Душпастирська конституція o Церкві в сучасному світі Gaudium et spes, 1965, у: Собор Ватиканський  II.

HV – Павло VI, Енцикліка, Humanae vitae, Ватикан 1968.

RH – Іван Павло ІІ, Енцикліка, Redemptor hominis, Рим 1979.

RM – Іван Павло ІІ, Енцикліка, Redemptoris Mater, Рим 1987.

EV – Іван Павло ІІ, Енцикліка, Evangelium vitae, Рим1995.

FC – Іван Павло ІІ, Апостольска адхортація , Familiaris consortio, Рим 1981.

MD – Іван Павло ІІ, Апостолький лист, Mulieris dignitatem, Рим 1988.

LR – Іван Павло II, Лист до родин, Ватикан 1994.